Наша Леся!

                                      Твоє слово разюче, як зброя,
                                      Що боронить свій край і свій дім.
                                      І схиляю в шанобі чоло я
                                      Перед світлим безсмертям твоїм.
                                             М. Рильський

       Крізь серпанок легендарності постає нам образ поетеси, образ винятково ніжний і неймовірно героїчний.
       Хто ж вона, ця безсмертна жінка з Волині?
Лариса Петрівна Косач -Леся Українка. Непересічна особистість з небесною блакиттю в очах, задивлена в досвітні вогні, зачарована музикою і неймовірно закохана у рідну землю. Вона - окраса і гордість української нації, геніальна поетеса і драматург, талановитий прозаїк і перекладач, учений-літературознавець, фольклорист-етнограф, педагог, публіцист, журналіст, видавець, поліглот, громадський діяч... а ще, неперевершений дитячий письменник. Напевно, треба було неабияк розуміти дитячу душу, щоб так відверто і щиро писати саме для них - для малечі.
      В ці останні зимові дні, напередодні весни, звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю. А оскільки ми бібліотека для дітей, то хотілося познайомити наших найменших читачів з творчістю відомої на весь світ письменниці. Отже, з нагоди 144-річниці  з дня народження Лесі Українки у бібліотеці стартувала святкова мистецька програма "Зорій довіку серед нас!"           Щоденно ми проводимо зустрічі з молодшими школярами ЗОШ  м-ну "Сонячний". 
 Наші працівники доклали максимум зусиль і підготували неймовірно цікаві факти із життя поетеси. Окрім того, програма насичена декламаціями віршів, оглядами книжково-ілюстрованих виставок, бліц-турнірами та вікторинами. Справжня родзинка свята - ляльковий театр, який залюбки репрезентує уривки за казками Лесі Українки ("Лелія", "Біда навчить","Метелик").
       Ми хочемо, щоб вам у нас сподобалось!Завітайте у бібліотеку на свято і вслухаємося разом у  живий голос, який наповнює наше життя іншим змістом!

Не забудемо!

        ...Вони відлітали у вирій взимку. Вони відлітали привселюдно, на очах усього світу - у прямому ефірі десятків телекамер.  Українців розстрілювали на українській землі, в центрі Києва, на майдані Незалежності, рік тому, 20 лютого. Цієї чорної сторінки нашої історії неможливо забути. Ця свіжа рана невигойно болить і болітиме завжди...

         Сьогодні ми запалюєм скорботну свічку пам'яті і згадуємо поіменно нашу Небесну Сотню. Ми проводимо години інформації та повторюємо усім:"Герої не вмирають!", вони просто залишають барикади, аби надихнути нас на подальшу боротьбу!

До рідного слова торкаюсь душею!

       Кожен із нас повинен створити в своїй душі світлицю, в якій  зберігається найцінніший скарб - мова.                                           Людство нараховує понад 6 тисяч мов. Та філологи застерігають -  в ХХІ столітті половина з них зникне... І щоб цього не сталося, ми  повинні докласти максимум зусиль й щороку відзначати Міжнародний день рідної мови.   

     21 лютого - саме той день, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу та посіяти в своїм серці хоча б одну зернину любові до  українського слова. 

 

    Сьогодні у нашій бібліотеці відбувся вечір поетичного настрою "До рідного слова торкаюсь душею".  Дев'ятикласники та соціальний працівник - Мельник О. (ЗОШ№20) з насолодою смакували поезією   Безкоровайного Є.  та  Малецької Л.

Бібліотеки з воїнами АТО!

       Бувають в житті моменти справжніх потрясінь, коли ти не здатен втримати зворушливих сліз, коли спантеличено прислухаєшся до власного серцебиття, коли всі слова раптом стають зайвими. Таким ошелешеним вчора був весь наш колектив. Доля подарувала унікальну зустріч, що тривала кілька хвилин, але назавжди залишиться світлим спомином серед тривожних днів нашого сьогодення.
   ...У бібліотеку несподівано приїхав солдат АТО. Із внутрішньої кишеньки бушлата трепетно дістав листівку-вітання, яку одержав від нас, разом  з новорічними подарунками. Він розшукував автора цієї листівки, бо хто зна, можливо цей клаптик паперу для нього є справжнім оберегом.  Дякував всій ЦБС м.Тернополя від імені своїх побратимів. Випромінював нескореність. Був для нас прикладом незламності духу. Виявляється, навіть тим, хто вже загартований свистом холодного металу і непростого воєнного побуту, потрібні щирі слова довіри та підтримки.
Наш гість- Новоградський Володимир з Рівненської області.
      Володимир квапився. Спішно дякував і біг, бо через 20 хвилин відправлявся поїзд, який знову повертав його на передову. Він знову їхав, аби його двійко дітей ніколи не бачили жахіть війни, аби ми ніколи не почули смертельних вибухів, аби десь там, на сході, у виритих траншеях і обстріляних околицях, творити нову історію. Володимир усміхався і запевнював нас, що обов'язково повернеться!
     Нехай береже Тебе Господь, Солдате!

Р.S.
                          ***
Війнуло війною, бо забракло земним землі,
Важкотонними брилами зазіхають руки чужинця.
Ти стояв на майдані, а зараз - на сході в борні
Проти тих, хто не вартий, повір, навіть твого мізинця.
Проти тих, хто посмів задавити твоє в тобі,
Нав'язати покору і небо спаплюжити синє.
Схарапудженим днем прокидається втомлений світ.
Відчайдушно молюсь, щоб очей не заплющив ти нині.
ХХІ століття. Не віриться. Господи збав
Від вогню, від води, від стихій і... гранатометів...
Я не можу второпати: хто, за яких обставин
Україну привів у криваво-смертельні нетрі.
В душу - зашпори гніву. Ти ж пильнуєш мене в тилу,
Відганяєш зневіру, руйнуєш неспокою плити.
Так багато байдужих, а кулі майже впритул...
Ось і вся твоя зброя - гостра потреба вижити.
Героїчно мовчиш. Не волаєш до жодних європ.
Мусиш сам погасити цю ворожу терорну пожежу.
Кожну ніч, кожним сном я мандрую на схід автостопом
І горджуся, бо також до народу твого належу.

                                                   Л. Малецька