Ми в слові скупаємо душу

     

        Свято - це не обов'язково дорога ресторанна атрибутика, нескінченна кількість вишуканих страв і танцювальний марафон до опівночі. Свято - це коли світло пробивається крізь будні. Коли легко і просто. Коли ти гармонійно дивишся на світ, а світ, натомість, усміхається тобі.      

       Створіть для себе ось таку душевну розкіш! 21 березня заваріть улюбленого чаю, обігрійтесь затишком, забудьте про сьогоднішній курс долара і про різні нісенітниці, візьміть улюблену поетичну збірку і... насолоджуйтесь!  Пориньте всеціло у всесвіт рим!

"Стоп, стоп, стоп!" -  почнете обурюватися ви. Чому це раптом ми вас почали обмежувати. Мовляв, саме 21 березня... саме поетичну книжечку... Для тих, хто ще не знає повідомляємо: 21 березня - Всесвітній день поезії.

     

      Отож, вітаємо усіх, хто любить поезію, хто пише поезію і усіх тих, хто дотичний до поетичного слова!

Р.S. З неопублікованого

Уколекції - вина, зняти стрес - на Багами.
В раціону ужитку авокадо і суші...
А мені наче вдома в дитинстві у мами
Смакують груші.

Для комфорту хюндай, кабаре і розваги,
Номінали валюти, бренди, вілли, джек-поти...
А для мене знов квітне барвінок хрещатий
І мурликає котик.

Неосяжних бомондів розцяцькований вихор.
Інстильовані друзі, зашифровані бланки...
А до мене у шибку птахи стукають тихо
Щоранку.

                                      Л. Малецька

Ми прагнем словом освятити душі

Кожен день як шухлядка

Кожен день як кишенька
Там турботи є згадка
Там гризоти є жменька
Трішки радості людям
І роботи багато
І так рідко є чудо
І так рідко є свято.

Дійсно, в нашому житті набагато більше сірих буднів, аніж святкових днів. Через щоденні клопоти ми не часто чуємо як шепоче дощ, як співає квітка і сміється небо. А так хочеться відпочити від життєвих перипетій, загорнутись в атмосферу витонченості і гармонії. Сьогодні в нас є така нагода, адже сьогодні особливий день - Всесвітній день поезії.

   Торкнутися потаємних куточків душі і скупатися у поетичному слові запропонувала своїм читачам наша бібліотека . З нагоди цього свята в читальному залі бібліотеки  відбувся поетичний вечір «Ми прагнем словом освятити душі». До римованих рядочків дослухалися активні читачі -  студенти  Технічного коледжу.
  Бриніли щемливі слова і лилася жива мелодія. Адже поезія і музика – дві взаємоповязані стихії, які доповнюють і надихають одна одну. Отож,  солоспівом лунали голоси вихованців музичної школи №2 Троян Елі і Речицької Евеліни.  
А потім оберемками натхнення звернулися молоді поети.
Тихо, ніжно, зворушливо вони ділилися найпотаємнішим – творчістю.
 Хотілося безупинно слухати і слухати проникливе слово талановитої поетки зі Збаражчини Тарасюк Надії,  дотулитися до мелодійності та відвертості Галини- Музики- Дричик, зворушила поезія бібліотекаря Любові Малецької.
  І знову і знову лилися поетичні рядки:  
  Поезія – то біль душі.
  То самоспалення всевишнє,
  Що воскреса в Отче наші
  І в цвіті маминої вишні.
  Про високі почуття, про буття і духовність, про щирість і високі мрії говорили працівники бібліотеки. Своїми емоціями від почутого  поділилася викладач Технічного коледжу Стрільчук С.
  Людина народжується не тільки, щоб зникнути нікому невідомою пилинкою, а  щоб залишити слід вічний.
 Тож якщо хтось знайде хоч одне слово істини в цій зустрічі – автор цього слова прожив недаремно. Він зробив для когось світлішим ще один день перебування на нашій планенті.

 

Всесвітній день поезії

  Сьогодні 21 березня Всесвітній день поезії!
Вважаеться, що найдавніші вірші-гімни були створені в 23 ст. до н.е. поетесою-жрицею Ен-хеду-Ана, яка писала Богам Місяця та ранкової Зорі.
 А Люба Малецька, бібліотекар нашої бібліотеки, член Національної Спілки письменників України, поетеса пише для всіх. Її вірші- розумні, етичні, естетичні. Автор спонукає мислити і уявляти, а це вже немало...

Бажаємо Тобі Любцю- щасливої долі і нових творчих злетів!!!

                 ***                                                                            
Навязала собі амплуа:                                                       

 Маю долю і маю почерк,                                                        

То натягнута, як тятива,

То сльозою тихенько просочусь.

То живу, а то так, поміж справ

Пересмикуюсь в днях намічених.

Прислухаюсь уважно до трав,

Якось раду даю амбіціям.

У кортежі шалених літ,

Де пантрують незіграні драми,

Знаю добре: широкий світ,

Але хочу до дому, до мами.