Забута книга Мирослава Дочинця

    ...Ось вона несміло сяйнула з темного, запиленого закапелка. Тепла, підсмалена, потріскана і майже такого ж запаху - домашнього хліба. Я беру її в руки і кладу на коліна. Їй тут звично затишно і спокійно. А мені соромно, що я забув про неї.  І легко обходився без неї, як без колишніх друзів і подруг. А бувало, я не міг прожити без неї і дня. Вдень носив при собі, а увечері клав під подушку. І все було мало мені радісного спілкування з нею. Я боявся, що закінчиться остання сторінка - і я неначе осиротію, залишуся серед води. Тоді я починав читання спочатку, знову і знову. І знаходив завжди щось нове поміж рядків... І я вже не боявся сирітства без написаного слова, бо зі мною було слово правди... І ось я навмання відкриваю сторінку і читаю, наче п'ю давнє, забуте вино: "Турботи про  себе самих - ось що обтяжує живих..."

   
 P. S. Цей маленький етюд неабияк схвилював нас своєю простотою і відвертістю. Хтозна, можливо ваша давно забута книга знаходиться саме у нашій бібліотеці?