Новатор жіночої прози

     Просторий кабінет, акуратно побілені стіни.  На письмовому столі стоїть оригінальна чорнильниця у вигляді венеціанського човника, лежать рукописи - це  єдиний в Україні літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської, який знаходиться у Чернівцях, де власне і жила письменниця.

   Сьогодні Україна святкує 150 років з дня народження Ольги Кобилянської. Хто вона?  Людина і Царівна. Жінка з європейським типом мислення і з тонким нетривіальним світосприйняттям, жінка яку боялися і якою захоплювалися водночас.

   Все життя Кобилянська йшла до того, в чому обставини їй вперто суперечили. Юна Ольга безмежно хотіла отримати освіту та натомість була позбавлена права голосу. Вона шукала себе в музиці і малярстві, марила книгами, на які не вистачало коштів. Ніхто з рідних не розумів її бажання вийти за рамки споконвічної жіночої долі та стати відомою. Прагнення письменниці сприймали як пусті витребеньки. А вона все одно писала - німецькою, польською, українською (батько О. Кобилянської – Юліан Кобилянський, українець, походив з Тернопільської області; мама, Марія Вернер, наполовину полька і німкеня). Не злякала її можливість ув’язнення, проведення показового суду і, навіть, публічного розстрілу як зрадниці.

  Попри усі заборони, попри усю злободенність життя вона вистояла, не скорилася і не зламалась. Вона залишилася геніальною на всі віки і на всі тисячоліття.