Бібліотеки з воїнами АТО!

       Бувають в житті моменти справжніх потрясінь, коли ти не здатен втримати зворушливих сліз, коли спантеличено прислухаєшся до власного серцебиття, коли всі слова раптом стають зайвими. Таким ошелешеним вчора був весь наш колектив. Доля подарувала унікальну зустріч, що тривала кілька хвилин, але назавжди залишиться світлим спомином серед тривожних днів нашого сьогодення.
   ...У бібліотеку несподівано приїхав солдат АТО. Із внутрішньої кишеньки бушлата трепетно дістав листівку-вітання, яку одержав від нас, разом  з новорічними подарунками. Він розшукував автора цієї листівки, бо хто зна, можливо цей клаптик паперу для нього є справжнім оберегом.  Дякував всій ЦБС м.Тернополя від імені своїх побратимів. Випромінював нескореність. Був для нас прикладом незламності духу. Виявляється, навіть тим, хто вже загартований свистом холодного металу і непростого воєнного побуту, потрібні щирі слова довіри та підтримки.
Наш гість- Новоградський Володимир з Рівненської області.
      Володимир квапився. Спішно дякував і біг, бо через 20 хвилин відправлявся поїзд, який знову повертав його на передову. Він знову їхав, аби його двійко дітей ніколи не бачили жахіть війни, аби ми ніколи не почули смертельних вибухів, аби десь там, на сході, у виритих траншеях і обстріляних околицях, творити нову історію. Володимир усміхався і запевнював нас, що обов'язково повернеться!
     Нехай береже Тебе Господь, Солдате!

Р.S.
                          ***
Війнуло війною, бо забракло земним землі,
Важкотонними брилами зазіхають руки чужинця.
Ти стояв на майдані, а зараз - на сході в борні
Проти тих, хто не вартий, повір, навіть твого мізинця.
Проти тих, хто посмів задавити твоє в тобі,
Нав'язати покору і небо спаплюжити синє.
Схарапудженим днем прокидається втомлений світ.
Відчайдушно молюсь, щоб очей не заплющив ти нині.
ХХІ століття. Не віриться. Господи збав
Від вогню, від води, від стихій і... гранатометів...
Я не можу второпати: хто, за яких обставин
Україну привів у криваво-смертельні нетрі.
В душу - зашпори гніву. Ти ж пильнуєш мене в тилу,
Відганяєш зневіру, руйнуєш неспокою плити.
Так багато байдужих, а кулі майже впритул...
Ось і вся твоя зброя - гостра потреба вижити.
Героїчно мовчиш. Не волаєш до жодних європ.
Мусиш сам погасити цю ворожу терорну пожежу.
Кожну ніч, кожним сном я мандрую на схід автостопом
І горджуся, бо також до народу твого належу.

                                                   Л. Малецька